Я дИвлюсь у Небо і кажу, що треба
Розплющити очі, покинути сон ,-
Створіння ми Божі й серця в унісон
Б"ються однаково в всіх на Планеті...
Це не в комп"ютері, не в інтернеті
Гра " Хто - кого ?" лихоманить весь світ...
Давайте гасити ворожості гніт...
Молюсь я до Неба, що треба нам, треба
Любитись, єднатись, як Бог наказав ,
Щоб ближньому ближній руку подав,
Зігрітися дав, кусок хліба вділив,-
Господь нас душею, як Сам, наділив...
Благаю до Неба, до нас - до людей ,
Не треба! Не треба! Не треба смертей !
Сини нехай наші не йдуть воювати...
Де ж логіка ? Сенс ?... Народити й вбивати...
О Господи милий ! Благаю у Неба :
Дай розуму дітям...Нам так його треба !
Дай розуму й світла у душі збіднілі!
Зміцни нас в любові ! Зміцни нас у вірі !
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651856
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.03.2016
автор: Надія Карплюк-Залєсова