[i]Знаю таку собi родину. Подружжя (мої ровiсники) та двi їхнi молодi дочки. Старша - замiжня, любить свого чоловiка й маленького сина. А молодша "любить" не "чоловiка" (в однинi), а [b]ЧОЛОВIКIВ[/b] (у множинi). Її улюбленi слова - мовляв, я не повiя, не за грошi вiддаюсь, а саме кохаю Петра (Сергiя, Iвана, Максима, Миколу, Вiктора, Павла, Андрiя тощо).
Осю i присвячую їй вiршик. Певна рiч, без iменi.[/i]
*******************************************************
I так буває - вiддає дiвч[b]И[/b]на
Хоч кожному себе чоловiку,
I перспектива щоразу єдина -
Любов на нiч, пригода у лiжку.
I що в життi подальшiм з нею буде,
Якщо для неї секс - "понад усе"?
Здається, врештi-решт, їй скажуть люди:
[b]"Не жiнка ти, а шль*ндра!"[/b] От i все...
А зникнуть молодiсть, привабливiсть i свiжiсть?
Вже не стоятимуть легенi у черзi...
Позаздриш ти тодi сестрi замiжнiй,
Коли опинишся в довiчнiй самотi.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651735
Рубрика: Присвячення
дата надходження 15.03.2016
автор: Mik (галицька миша)