ЗІРКИ
Через роки, через віки
Струмить на Землю світло.
Хоч згасли вже давно зірки,
Та душі їх не зблідли.
Так само й факели Землі
Спалахують незгасно.
Сіяють зорями в пітьмі
Невігластва і чванства.
Підносять людство до вершин
Єднання крізь пороги.
І для майбутніх поколінь
Накреслюють дороги.
Палкі сини своїх земель –
Всесвітня мудрість, муза.
Сократ, да Вінчі і Гомер,
Шекспір, Енштейн, Карузо...
Цвітуть перлини в небесах
Слов”янські, суто наші –
Шопен, Шевченко, Авербах,
Толстой, Чайковський, Гашек...
І Пушкін вічно молодий –
Негаснуча заграва.
Росії мученик святий,
Її пророк і слава.
Вже двісті літ чарують світ
Онєгін і Тетяна,
Нев”янучий кохання цвіт
Людмили і Руслана,
Царівна з місяцем в косі,
На башті півень-чудо,
І тридцять три богатирі,
І домові усюди.
Душі прекрасної політ,
Порив орла з темниці
Зовуть до щастя в вільний світ
Нескореної птиці.
1999
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651629
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.03.2016
автор: Юрій Прозрівший