Криваві сльози стиглої калини,
Дими АТО у зморшках болю й ран.
Мати давно чекає свого сина,
Де дим сідає, начебто туман.
Щодень кладе на стіл хлібину свіжу,
Домашній, свій, що так любив Іван.
Біль без ножа по серці знову ріже,
В очах стоїть, стоїть густий туман.
І знову крутить синову пластинку,
Поглядує на схилений паркан.
Вдягає в квітах чистеньку хустинку,
Бринить сльоза і знов в очах туман.
Злітає листя із старого клена,
Вдягає мати витертий жупан.
Зійшли хліба і поле знов зелене,
Та серце в тузі, а в очах туман.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651485
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.03.2016
автор: Віталій Назарук