[b]34. С. Сокольник, до в. «Шевченко і я»[/b]
... Не вічні імперії, - Воїни Світла
руїнами пройдуть, щоб знову розквітла
Земля, що синів не для воєн ростила, -
Сергій і Тарас ще побачать щасливу,
---
- постане, я вірю, тим Раєм, омріяним вами,
не Чорним квадратом - усміхненим краєм: для мами,
для сина та доньки, для правди і всенького люду.
й забудуться чвари. І вірю: вас двох - не забудуть.
**
[b]35. О. Удайко, до в. «Льоди, льоди…»[/b]
вже й скресла крига на воді, вже трави просять сонця,
а ми в льодах, а ми в біді... а сонце - у долонці
дитятки, що свій перший крок, о ненько Україно,
зробити має до зірок, – а всі льоди най згинуть!
---
А ми, посивілі у мудрості, сльози згадавши Марії,
Вернімо, призвавши всіх ангелів, дітям на щастя надію.
**
[b]36. М.Гончар, до в. «У Бога часу не було?..»[/b]
По тому, яким світ невдалим постав в той момент –
Виходить, що так; бо не вдався цей експеримент;
Бо з тих пір кипить і нуртує все в ньому, вмирає,
І родиться знов – для повторення – й краю немає.
----
Так, знатну ти притчу, мій друже поважний, утнув
У день, що суботою бог нам нарік. ( і заснув…)
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651048
Рубрика: Присвячення
дата надходження 12.03.2016
автор: Касьян Благоєв