Моя любове, ти не до скону в серці...
З якою ціллю ти до мене йшла?
Невже без тебе не могла б я жити?
Невже моє ти дзеркало життя?
Всі на землі долають перепони,
І я людина помежи людей,
Ми люди, люди, люди, а не боги,
Як, підкажи мені, здолать тебе?
Мій дід був на коні управний вершник,
Він знав любов, він знав і каяття.
Минає все, проходить шал найперший – Одна сторінка з нашого життя.
Ми люди, люди, люди, а не боги,
Пиха, погорда – то страшенний гріх,
В житті ми в праві обирать дороги
Сумління, каяття чи помилок своїх.
Але запам’ятай, мій любий друже,
Чого ніколи раджу не робить:
Не зрадь себе, коли кохаєш дуже,
Бо буде серце болісно щеміть...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651022
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2016
автор: Юлія Еней