Ти сказав, що вмреш за мене.
Ні, не треба, цього я не стою
Може й стою та тільки не треба
Не куштуй цього злого настою.
Бо життя нам дано не для того,
Щоб його так безжально топтати
Бачиш, сонце яке он і небо
Краще в мріях до нього літати.
Краще жити, творити, плекати.
Краще вже лиш надією жити
Чим так страшно, бездумно зникати
У безжальному темному світі.
Краще пити нектар любові
І до краю життя допити.
До останньої краплі крові
Жити, жити, і ще раз жити!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650901
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2016
автор: Валентина Антоненко