Хіба є мати, що бажала б зла
Тому, кому життя дала, - дитині?
Якою б доля в неї не була,
На ній тримається родина.
І хоч живем у непростий ми час,
Ніхто не дав нам права забувати
Про тих, хто народив і піклувавсь про нас, -
Свята і добра жінка – мати.
Манкуртам важко жить на цій землі:
Вони чужі тут, бідні й одинокі,
Бо материн забули заповіт –
Нести любов у світ широкий.
Якби прислухавсь світ до матерів,
Наскільки б став мудрішим, досконалим.
Він в людських душах доброту б зберіг,
І люди б зовсім не вмирали.
Пра, - пра, прадід і пра, - пра, -праонук
Жили би всі великою сімєю,
Не знали б довгих і тяжких розлук,
Вважали б землю матір’ю своєю.
О, мати-жінка й матінка-земля, -
Дві матері, яких не розділити,
Ви є початок і носій життя,
Яке ніколи не спинити!
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649857
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.03.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)