Місяць ніжно цілував повіки,
Тихо капала на губи медом ніч.
Ти була мені тоді мов ліки,
Вірний друг, з яким я пліч-о-пліч.
Зорі сипалися прямо у долоні,
У кишені вітер заглядав.
Ти поклав мені тепло на скроні
Й міцно спокоєм солодким обійняв.
І шуміли-колисали крони
Вже давно замріяних дерев,
Навіть без величної корони
Ти найкраща в світі з королев!
Затишок в душі та й оселився,
Вклався спати прямо на мені,
Бідний, він вже так давно стомився
Десь шукати лагідні світи.
Моя люба, бездоганна тайно,
Невгамовний мислений потік!
Разом ми до Сонця долітали,
Саме там я крила і обпік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649783
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2016
автор: Поправка Юлія