На шпальтах примарної вічності
Пишу я буття свого повість.
У тіні моєї величності
Ховається зраджена совість.
В чорнило добірної підлості
Пір’їну вмочаю блудливу.
Рукою безглуздої гідності
Строчу справедливість брехливу.
В ній, сповнений честі й сміливості,
Крилечка розкинувши янгольські,
Пильную тюрму справедливості,
Возсівши на звої євангельські.
Долаю списом непорочності
Зміюку, без суду знекровлену.
Малюю ікону наочності,
Значущості власної сповнену…
Лоївка коптить неприкаяна
Хвальби незаслуженим трунком.
Ридає душа занехаяна
За чванства безсилим лаштунком.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649770
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.03.2016
автор: Осіріс