перевернута
неба свинцева таріль…
безлисті верби
скраю води,
наче жінки старі –
від лю́стер-дзеркал
поспішно відводять
погляди…
поорана зморшками,
потріскана і стара
на покручених стовбурах
неприглядна кора…
сі-ра…
…то зима
тусклим льодом
замуровує
люстро-воду:
щоб не зазнали журби,
обронивши умовну вроду,
старі верби
…безтурботна весна
розтопила льоди –
з лю́стер-дзеркал поздіймала
застережливі покривала
і відкрила вербам ламку,
у холодній поверхні води
відбиту,
їхню скелетну графіку
…хоч об`єктивна до краю вода –
та не вся у ній виявляється правда:
тая́ть сонні бруньки
у безлічі стулених кулачків цупких
нетлінні зелені живі шовки
і атла́си
життєрадості і Краси
...усе, що на планеті Є,
що тілесно у світі існує –
трансформовані
сонячні промені
воскресають
у новій повноті і красі
верби старі у визначеній іпостасі:
усі ми – трансформовані промені Сонця,
живі образи
Бога-Творця
07.03.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649610
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 07.03.2016
автор: Валя Савелюк