Десь дзвінко шепоче калиновий вітер,
В минуле вертає забуті пісні.
Як витвором музи вдягаються квіти ,
Вдягається й доля людська уві сні.
Так пахне повітря іще давниною ,
Сопілка тривожить безмежну блакить,
Мов хоче тією побуть сивиною ,
Мов хоче лиш звуком, спинити ту мить.
Простори окутались в дивну перлину,
Із сяйвом легким десь поділась вона.
Лиш тиха мелодія стримано лине,
У ній відпочине ще, ніжна душа.
Десь вже розквітає волошкове поле,
І стрічкою крила свої розправля
Творіння землі загадкове й чудове
Величним орнаментом зорі здійма.
Вона не забута, вона у тобі
І кожним промінчиком світла
Омріяно шепче в калинові дні
Натхненна Поезія вітру!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649477
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.03.2016
автор: Юля Китенко