І налетіли, як чорні хмари,
Ні, і не турки, і не татари…
«Брати» єдині на всій землі,
Тепер рашисти і москалі.
І не на конях, а вже на танках,
Тепер їх «гради» б’ють нас щоранку.
Себе ж б’ють в груди, що не воюють,
Сліз материнських вони не чують.
Весь степ кровавий, кругом «двохсоті»,
Сини воюють ще жовтороті.
І йдуть в Росію і в Україну,
Оці «двохсоті» - йдуть без упину.
Батьки ридають, дружини плачуть,
Москаль рішає свою задачу…
Як легко, друзі позбутись брата,
Що замість дружби взяв автомата.
Цієї дружби мені не жаль,
Знов лізе в хату до нас москаль.
Земля країни в постійнім риску,
То ж биймо дружньо «братів» по писку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649284
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.03.2016
автор: Віталій Назарук