"Бувай!"... Неначе просто слово,
Та сумно вмить чомусь стає,
Воно - кінець, хоч тимчасовий,
Воно продовжень не дає.
Кінець щасливим не буває,
Хоч хто б там що і не казав,
Як щастя на поріг ступає,
То це початок лиш настав.
І складно "Прощавай!" сказати,
Не стерти спогадів ніяк.
Так важко в пам'яті тримати,
Ще важче відпускать. Ось так!
Бо пам'ять - місце фотознімків,
Й вони в каміні не горять.
Вони лише дають відтінки,
І мутно тліють між багать.
Прощатись можуть тільки сильні,
Тримати можуть лиш слабкі.
Проте, хіба не божевільно,
Чуття закопувать палкі?
Щасливий той, хто сильно любить,
А хто взаємно любить - вдвічі,
Бо невзаємність часто губить,
І часто серце лиш калічить.
Проте, любов - уміння дару,
Давати, не ждучи взамін,
Водночас, нагорода й кара,
Що любить рух, шукає змін.
Любові тихо не сидиться,
Все в серці з ніг переверне.
Не кожен зможе з цим змириться,
Й любов не кожен пригорне.
Нескладно відпускать людину,
Лиш спомин важко відпустить,
Це він проймає душу сильно,
І він людині так болить.
"Прощай!" сказать не так вже й важко,
Змиритись з цим куди складніш.
Проте, людина, - наче пташка,
Між всього воля їй миліш.
Тому, як любиш - відпускаєш,
Щоб серце любим не терзать,
І хоч своє ущент покраєш,
Втім, легше буде потім спать.
Бо совість мучити не буде,
Що волю ти чужу забрав,
І кіл запхав йому у груди,
Літати ж бо не відпускав.
Ніде нема в неволі щастя,
Людину краще відпускать,
Бо вміти треба всім прощаться,
Лиш тільки спогад зберігать.
Щоб щось хоча би залишилось,
Частинка днів, секунд, хвилин,
Щоб в пам'яті лилось, світилось,
Не залишивши порожнин.
Живемо ми серед моментів,
Заради митей множини, -
Лише малесеньких фрагментів,
У морі краплі, сльозини.
Допоки час спливає, лине,
Допоки серце ще живе,
Ніколи спогад не загине,
Любові почуття не вмре...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649145
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.03.2016
автор: Іванна Западенська