Боже,
і навіщо Ти створив цю пташку? Маленька сіро-коричнева грудочка, на спів якої ніхто не звертає уваги. Ні виду, ні голосу.
Був сірий холодний день. Я втомлена поверталася з роботи. І раптом почула дзвінке, веселе щебетання! Сірий холодний день раптом здався теплим і сонячним. У повітрі ніби повисло мереживо із пташиних голосів! Що ж то за хор такий видатний дає безкоштовний концерт у затишному міському дворику?
О, та це ж вони, оті непримітні пташечки! Сидять на гілочках густого великого куща (скільки іх там десятків?) і що є сили спІвають кожен свою партію. Сотні окремих "чів - чів" перетворилися на дивовижну радісну какофонію.
І ніяка пташка так не щебетатиме у сіру холодну днину - коли немає ще ні жайворонків, ні дроздів, ні соловейків, - як оцей безтурботний хор незугарних горобчиків!
Боже,
Воістину, і в найнепримітнішій пташечці Твоя краса і мудрість!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648700
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2016
автор: Мирослава Жар