Весняне сонце розбудило душу,
Промінням закликаючи на річку.
-Я зараз, мовлю, пил з любові струшу,
І вогником тепла запалю свічку.
Я вже іду! Лиш заквітчаю розум.
Поправлю в серці зламане вітрило,
Дощем умию зморшки від морозу,
Відновлю свою невимовну силу.
Загляну в скриню - де мої наряди?!
Ошатні сукні щирості, турботи.
Звабливості - коЛЬОру чеколяди.
І золоте - брехливості й гризоти.
А може біле - віри та надії.
Ой ні! Із днем зіллюся. От дилема.
А може це рожеве - плаття мрії
Ой лишенько! Зносилось. Це проблема.
А може б де блакитного дістати?!
Привести з Франції, або з Канади.
Щоби спокійно весноньки стрічати.
У мирі, спокої, і без снарядів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648551
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2016
автор: Альонушка