Не вірте Ви усмішці Дам
Всміхаються Вони не Вам
Всіх тішить злата той єдиний грам
Здіймають через нього гам
І хай співають тому камню гімн
Це ж так сховають біль у нім ?
Чи це поможе Їм ?
І більше тих проблем
І навіть не поможе крем
І рану цю вже не затянем
Її Ми тільки перев’яжем
І Ми нікому не покажем
І Ми ніколи не розкажем:
«Як близьких ображаєм
Як зла Їм не бажаєм
Як палко ми кохаєм
Як боляче, коли ми проганяєм
Як легко ми прощаєм
Як так Себе ми покараєм
Казати як уже не треба
Відсутня є така потреба»;
Але попри такі гоніння
Візьміть собі повчання:
«Хто принижує навчання
Той Ненавидить мовчання
Та має лиш одні моління
Про блага та везіння»;
«А Ми потроху утихаєм
Та Ми нікуди не тікаєм
На фоні часу затихаєм
Свого моменту почекаєм
І лиш тоді Ми розквітаєм
Коли ідею Ми тримаєм
Ми з нею повстаєм
Ми з нею полягаєм
Таку ми долю маєм
Цю правду Ми приймаєм
І лиш її Ми обіймаєм»
……………………………………………..
— В пам’ять тих хто бився з «камінням».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648525
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.03.2016
автор: Makkilan