Синіє спотикач з глибин єндови,
Розлиті в чарки ігри рольові,
Нікого не врятує спас медовий,
Бо врешті решт всі спаси на крові,
Та свій завжди здається надважким,
Все решта – не нагальне й не наочне.
Колись залишиться одна сорочка,
Та, може ще, на очі мідяки.
І потім не канюч, що одурили,
Яким би шлях не видався кривим.
Авжеж, не зірветься з гачка могила,
Тож залишається одне – живи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648469
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.03.2016
автор: kanan