У круговерті днів збігає, згасаючи, життя,
Струмочком тихеньким кволо пульсує кров по жилах.
Назирці думка шліфує спомин - виклик-сум’яття
І почувається в цей час душа на гострих вилах.
Стукоче серце розбурхано. Чом не відпустиш біль?!
Чи то так в’ївся він на все тобі у стислі груди?!
Чуєш, он, на горищі старім, котячий водевіль,
Весна іде, а ми - заручники собі - рекрути.
Того не вернеш, що мріялось та так і не збулось,
Але тепло у тугий вузел пам’ять хай зав’яже.
І в паводку клекучім назавжди щезне безголось,
І внук онукові неспішно про любов розкаже.
02.03.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648468
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2016
автор: Валентина Ланевич