Ти лежиш у повній киселю темряви кімнаті.
І слухаєш :
Як росте місто,
Як шелестять електричні дроти,
Як повзуть трамваї та електрички,
Як дихає бруківка доріг.
Ти лежиш і всотуєш гул
Самотніх вулиць,
Шум людських облич,
Спів трамвайних колій в очікуванні
Своєї залізної гусениці,
Немов якого пророка, що
Несе в собі думки.
Ти лежиш і пускаєш коріння
у підлогу,
у бетон,
у місто,
у колії.
А колії несуть твоє коріння далеко-далеко,
Десь через Митну,
І на Личаківське кладовище.
Воно теж дихає.
Дихає спертим повітрям легень мертвих людей
Під вагою г'рунту.
Вони також є тобою.
Ти також є ними.
Бо вони вдихають тебе,
Як колись ти вдихатимеш їх.
Дихай.
Ти
ще
живий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647914
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 29.02.2016
автор: teo.