Твої очі зелені пригадались весною,
Твої губи - пелюстки знову звали кудись…
Зачаровані миті, як вмивались росою
І, як соколи в небо, піднімались увись.
Відлітали у зазоряне небо вечірнє,
Де губилися мрії, де була тишина.
Бо тоді нам ці миті ще були непомітні,
Ми п’яніли від щастя, мов впилися вина.
Тепер маємо мить, ще нічим не стривожену,
Тільки небо весняне кличе знову в політ.
Та вже крила не ті, небо нам відгороджене,
Але там між зірками є кохання наш слід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647718
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.02.2016
автор: Віталій Назарук