Почуєш Небесний Батько,що до тебе пишу,
чому так серце неспокійно миготить.
Свій рідний дім я не полишу,
хоч і минуле вже не прилетить.
Коли засне той неспокійний дрім,
і блискавиці перестануть душу поражати.
І перестане стукати у двері грім,
й життя людські калічити й ломати.
І сльози обмивають лиш холодне тіло,
не тільки неба,а рідних й матерів.
І її серце ще так вчора віру гріло,
сьогодні вже нажаль палає у вогні.
Скажи як дальше буде,де вихід віднайти?
Чи так погинемо всі у кровавих плямах?
Для влади ми завжди залишимся раби,
які застрягнули у їх тюремних скалах.
Ще хочеться почути щирий сміх,
любов при сході сонця зустрічати.
Куди вже котеться ось цей жорстокий світ?
І як той механізм переломати.
Надіюсь ще породиться тут чистий плід,
який затоптить страх і кровопролиття.
Але не забудем пекельний слід,
який залишило поранене дитя
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647453
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.02.2016
автор: V1TaL1o