Вночі мені щось думається легше,
Коли в кімнаті ти на самоті,
Коли вже спиш, але не так, як завжди,
Коли блукаєш у думках, у дрімоті.
Цей час я жду, коли сідає сонце,
І згадую - коли видніє надворі.
Бо кожен раз я бачу тебе...
Ту, що являється мені у сні.
Хто ти, примаро, що щоночі снишся?
І маниш у пейзажі чарівні,
Ти вся загадками покрита ззовні,
Чи з'явишся в реальному житті?
Ти тягнеш у свої казки незвичні,
І кожних 5 хвилин - історія нова,
Коли початку і кінця немає,
А є лиш я і ти - любов моя...
Ти просиш порятунку, як у казці,
Я в обладунках сяючих, з мечем і на коні,
До тебе рвусь я крізь дрімучі хащі,
І тут тебе нема - ти у пітьмі...
І знову з темряви я бачу постать,
Як мавка, ти з'являєшся мені...
Я крізь ліси, і гори, і долини
До тебе лину - "Де ж кохана ти?"
І знов, і знов тебе я чую добре,
Лиш тільки обриси відкриті для мене,
І тільки щастя маю я тебе побачить -
Затьмарюється, заблискає все...
І знов, і знов, і знов незнаю де я,
І знову голос чую твій ясний,
З якого місця кличеш ти мене так ніжно:
"Чи чуєш ти мене? До мене йди..."
А я кричу ввісні: " Ну де ж ти? Де ж кохана?"
А ти лиш: "Ти шукай - знайдеш,
Мене ти упізнати зможеш милий,
Я тобі знак подам..." І зникло все...
І після кожної такої ночі,
Я йду блукати в самоті,
Щоб розпізнать твою підказку,
Щоб я зумів тебе знайти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647142
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2016
автор: Profesor_Bob