Болить мені вогнем болить
І мучить, і пече мене
Ваша Україна нещасна.
Я кажу вона вже моя
Не заперечую я тепер це.
Мені набридло ходити і посміхатися
Людям в вічі брихливо
Набридло бути егоїстом,
До болю набридло бути ним.
Ще вчора я був пофігістом,
І жорстоким, і холодним
Циніком бездушним,
Який клав на все
Велику купу байдужості своєї.
А сьогодні вранці мені раптом заболіло,
Як митцеві заболіло гіркотою в серці:
Мій народ, моя Україна, світ люди
Впялися ножем вічної муки в душу мені.
Тепер я визнаю, і не мовчу,
Про те, що болить мені людоньки болить
Не маю я змоги цього терпіти,
Не маю я сили знисти цю рану.
Що сушить і палить мене
Заганяючи у вічай.
Не можу, не хочу я ходити
Крити в собі цей вогонь розпуки,
Який ятриться пеклом в мені
Виносячи мозок з голови
Роблячи мене майже боживільним.
Від цього не втечеш ніколи
Ніяким маршутом роздоріж
Нема раю на землі не буде
Нема місця, щоб заглушити сумліня
Його голос ядучий правдивий.
Мене розриває це горе
На вічність секунд
Мені, як митцеві не можливо терпіти
Біль світового маштабу,
Хоча знаючи, що як митцеві
Мені це реально болить,
А як на рахунок людини,
Чи людська душа?
Витирпить такий біль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647135
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2016
автор: lypnec