Куди б не вели дороги, на захід, чи то на схід,
Чи вірити давній прикметі, що всі вони йдуть у Рим,
Та де б я не заблукала, кругом залишаю слід
І тягне мене додому душа моя піліґрим.
Це те, що завжди я маю, що завше у серці живе,
Стежини й дороги додому прокладені в нім назавжди,
Там вічне цвітіння розмаю і радість на хмарах пливе,
Веселкою мчаться у снах туди поїзди.
Найм'ягша у світі постіль зігріє у люті морози,
Відкине усі тривоги далеко за небокрай,
І мамині теплі руки осушать колючі сльози,
Печаль, із-під ніг, викрадає удома шахрай.
Мій дім — це моя фортеця, під куполом щастя стоїть,
Душа молодіє вдома і смуток трима на застібці,
І добрі, веселі ноти, емоцій моїх розмаїть,
І тиха, легка розмова під виноградом в бесідці.
Додому ведуть дороги, додому ведуть стежини,
Степи, полонини, ріки і навіть Чумацький Шлях,
І де б не шукала я щастя, нічого дорожче родини
Немає на білім світі, у горах, в пустелі і в чистих зелених полях.
03.01.2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646866
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2016
автор: Юлія Нова