А я іду, сама собі весна,
Вдихаю сонця аромат мімозний,
А десь чекає Майстер край вікна,
Гортаючи завершений рукопис.
Мітла танцює – проситься в політ.
І ми, вдягнувши захисні шоломи,
Вже летимо між зір на вихідні
На берег часу – зняти з себе втому.
Земля там дика, носить хутро трав,
А Бог ще ліпить коників із глини,
І соняшник насіння ще не дав,
Аби дрібнити вічність на хвилини.
Тут ми з тобою – Єва і Адам.
Нас тільки двоє в променях мімози.
Чаїний човник. Часу Іордан.
Весна. Вікно. Цвіт яблуневий прози…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646860
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2016
автор: ptaha