Вже не сплю.
Втім лежу, не розплющуючи очей.
Боюся випустити нетлю - вірш, що залетів вночі, - напевно, на вогник солодких спогадів.
.
Пурхає ніжна нетля в голові. Намагаюся упіймати її - збираю слова.
.
Ось, нарешті: нібито всі на місцях. Обережно тримаю, щоб не загубити жодного слова.
.
Розплющую очі, вмикаю світло, беру аркуш,олівець, записую.
Тріпоче метелик, хоче на волю.
.
Готово! Лети тепер, моя ніжна нетле, туди, звідки прилетіла.
Твоя тінь назавжди залишиться на папері.
.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646710
Рубрика: Поетичний, природний нарис
дата надходження 24.02.2016
автор: Мирослава Жар