***
Так хочеться від себе -
Іноді втикти,
Щоб над головою небо,
А за спиною мости,
Щоб ніхто не бачив,
І ніхто не пам’ятав
Хай всі мене пробачать,
Кому зло я завдавав.
Я втікаю з України
І не озираюсь назад
Тут лише одні руїни
Запах крові і втрат,
Мене тут ніщо не тримає
Тільки пам’ять про смерті людей
Болем серце мені розриває
І воно рветься птахом з грудей.
Ще трошки, і я покину
Твої кордони…
Думками назад я лину
Душа хоче додому.
Та все я забуду,
Хай самі воюють,
Хай гинуть марно люди,
Як вони не чують.
За спиною, лиш туман
На горезонті Україна залишилась
Я не повірю в твій обман,
Що там щось змінилось,
Я знаю там далі тече кров
Під сонцем трупи гниють
Там люди, як звірі знов, і знов
Один одного жеруть.
Ось і все: закінчився шлях,
Я сів перепочити
Кров’ю зкроплений твій стяг
Дощі не зуміють омити,
Народе мій! Змагайся, що сили
Бийсь до крові шалено –
Сніги!
Замітайте могили
Трави!
Малюйте в колір їх зелений.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646706
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2016
автор: lypnec