Кличе осінь у бабине літо,
а весна у минуле вертає.
І не знаю, чи треба радіти,
що кохання моє не минає?
Як ти, мій голубе сизий?
Де ти? Озвися увись.
Я ще чекаю у вирії візи.
Ось воно – наше [i]колись.[/i]
Полонянка чужого народу –
я до тебе у думці літаю,
поки в’яне мальована врода,
поки літо жіноче минає.
Мрією, соколе милий,
перелітаю моря.
Де пролітають ключі журавлині,
там і журавка твоя.
Повернутись ніколи не пізно.
Та не можу весною у осінь.
Ми стаємо далекі і різні.
Не квітує любов на морозі.
Можу у мріях літати,
та у полоні надій
не долетіти до нашої хати
птасі далекій твоїй.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646599
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2016
автор: I.Teрен