Вдвох до обіду у саду гуляли.
Весняне сонечко так лагідно світило.
Та лекцію про музику відклали –
Знов здивувала – про рослини говорила.
«Це молодий каштан» - сказала.
Він запитав: «Давно лежиш тут Ти? »
«Ні, восени я в клініку попала.
Вже всі дерева голими були…»
«Чому каштан? Звідкіль такі думки?» -
У хлопця вже цікависть прокидається.
«А ти уважно глянь на ці гілки –
Тут кожна ніби буква «S» вгинається!»
Промовив: «Бачу!». Далі дивувала:
«Такі гілки лише каштани мають,
Важка їх квітка вниз позагинала.
Лиш кінчики до сонця простягають…»
Під деревом присіла: «Це мускарики!»
Роман не витримав й тихенько засміявся:
«Звучить так мило, просто як «сухарики!»
Серйозно глянула. Він щиро їй зізнався:
«На гномика садового Ти дуже схожа.
Я в Австрії в садах такі фігурки бачив!»
Подумав: «Ще образитися може…»
Та погляд лагідний її його пробачив.
«А звідки ти змогла усе це знати?»
«Читати люблю книги про рослини!»
«Та ти ботаніком, напевне, мрієш стати?»
«Садівником. Створити парк красивий…»
«Я міг би стати гарним музикантом» -
Подумав, але вголос не сказав.
Тут перервали їх прогулянку куранти –
У клініці на них обід чекав…
Після вечері знов зустрілися у залі.
Заздалегідь він все підготував –
Стояли два стільці біля роялю.
Лікбез музичний з нею розпочав…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646388
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2016
автор: Finist