Я чую – море плаче по землі,
Кохання нерозділене жаліє,
Слова ласкаві шепче уві сні
І горнеться, а обійнять не сміє.
Воно немов збентежений юнак!
Прибоєм доторкнеться несміливо,
Зітхне, загляне в очі – і однак
Назад вернеться разом із відливом.
Воно бурштиновий дарує амулет,
Русалок сліз закам’янілий згусток,
І берег хвилею гойда назад й вперед,
Й вкриває килимом зірок морських пелюсток.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646339
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.02.2016
автор: COLONEL