«Та ні, навіщо це мені!» - злякалась.
І раптом щиро «Ой! Звичайно хочу!»
Такого і сама несподівалась…
А потім скромно опустила очі.
Від посміхнувся лагідно й ласкаво:
«Домовились. Я ввечері чекаю…»
«Неділя завтра» - тихо відказала -
«Обхід не роблять, процедур немає…»
«То може хтось провідати прийде?»
Спитав Роман. Вона відповідала:
«До мене мама завтра не зайде.
Я вдень в саду би радо погуляла…»
Він на таку ідею погодився:
«Чудово! Що ж, тоді до ранку!»
З надією на неї подивився.
Сказала: «У саду після сніданку…»
Подумала. Наважилась спитати:
«Ти на якому поверсі лежиш?»
«На другому. Дванадцята палата…»
Вона на хвильку засмутилась лиш:
«Як шкода. Я на третьому лежу.
В двадцять четвертій. От би поряд жити!
Там телевізор… Хочеш покажу?
В їдальню разом ми б могли ходити…»
Дивитись телевізор не любив,
Але вона про це і не питала…
«Так, шкода… Вранці приходи!»
«Обов’язково!» - радісно сказала.
А вранці в сад відправились гуляти.
Ранкова прохолода не лякала.
«Корисно нам на холоді бувати!» -
Вона йому легенду нагадала.
Роман до неї ніжно посміхнувся.
Вона в стареньких тапочках й халаті,
А він у куртку й джинси одягнувся.
Але одне одному щиро раді…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646124
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2016
автор: Finist