Як се могло, скажи, тебе благаю,
Любові щастя промайнула мить?
Невже за те, що я тебе кохаю
Гріхи свої не можу замолить?
І пекла погляд мов «фата моргана»
Мене стрічатиме по долі у кінці?
Примарний фініш нашого романа
Читав в твоєму дзеркалі-лиці.
Яке страхіття, що усе минуло!
Стосунків-лабіринтів зниклий путь.
Ти мов комета в небі промайнула
Лишивши спогади, яких не повернуть.
Раб почуттів, паплюжений оманой
Дивлюся горесвітньо в височінь.
І бачу, як вкривається саваном,
Стискається живе у блідну тінь.
Лютий 2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646096
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2016
автор: Виктор Кириллов