Шануймо своє...
Я так багато хочу вам сказати,
Та інколи бракує мені слів,
Бо мова та,що научала мати,
Не шанувалася багато літ.
Біля Дніпра, а суржик вуха ріже,
Аж соромно буває і не раз -
Французькою спілкуються в Парижі,
А нашій мові не надходить час.
І сняться сни комусь на рідній мові,
Думки на ній снуються, певно, теж…
Свого не шанували ми ніколи,
За це й розплата, що не має меж.
1998р. Надія Таршин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646015
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2016
автор: Надія Таршин