Одного разу ти відчуєш,
Важкий той біль, що давить в грудях.
Це відчуття не передати,
Коли не можеш обійняти
Єдину в світі, найріднішу,
Людину щиру й наймилішу,
Яка любити буде завжди
Всю душу свою в тебе вклавши.
І сльози лиються рікою,
Коли стаєш ти сиротою.
Отож, допоки, рідна моя, буду жити,
Завжди, безмежно я клянусь тебе любити
І мо́лю Бога я про тебе МАМО,
І часу, що проведений з тобою, буде вічно мало.
Щоб ти дожила мінімум до ста,
Хоча життя дорога твоя не проста,
Я обіцяю бути сильною опорою,
Й дочку назвати в твою честь Ілоною...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645979
Рубрика: Присвячення
дата надходження 22.02.2016
автор: Льолік*