Я до тебе пишу незастиглою кров’ю;
Навіть тут, у раю, неспокійно мені.
Молитовного храму збиваю пороги,
Метушиться душа поміж хмар уві сні.
Не болять вже побої, згоїлися рани.
Підрізає лиш крила бездія твоя.
Я зробив, що умів. Розірвав я кайдани,
Залишивши можливість змінити життя.
Не зважаєш чому? Злодіячиш надмір!..
І плекаєш надію – все зійде із рук…
У сувої життя неминуче, повір,
Похвилинно записано кожен твій рух.
Я не в силах сьогодні нічого зробити,
Але знай, що не будуть безкарними дні.
Обіцяю у снах твоїх бути щомиті,
Доки рідна земля у свавіллі й вогні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645789
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.02.2016
автор: Мар`яна Ц