Вавилонська вежа
В часи прадавні, в сиву давнину ,
Всі мали спільний світ і спільну мову,
Коли не чули навіть люди про війну,
Знайшлись такі, що їх підбурили на змову.
- Ну що той Бог, ніхто його не бачив,
І може наші молитви усі дарма,
Зведемо Вежу, ось тоді й побачим,
Чи є він справді, чи його нема?
Отож, щоб розпочати ту будову,
З усіх світів зійшлась народів тьма,
Бо мали спільний світ і спільну мову,
То й перешкод ніяких ніби і нема,
.
Тож працювали бідолахи ніч і день,
Цеглина за цеглиною, як треба,
Мугикали якихось там пісень,
Зростала Вежа високо у небо.
І хоч здавалась нескінченою робота,
Та має ж бути і роботі десь кінець,
Тож працювали в будні, і в суботу,
Нехай пробачить всі гріхи нам Пан Отець.
А Бог згори дивився й посміхався,
І дивувався нерозумності людей,
Однак, не дуже вже і переймався,
Бо знав ціну і не таких дурних ідей.
Та якось вранці, до роботи стали знову,
І враз відчули, ніби щось воно не так,
Бо кожному Господь дав іншу мову,
Не розуміють один одного ніяк.
Це трапилося у святу суботу,
Злякались люди і відчули жах,
То ж кинули оту дурну роботу,
Та й розійшлися по усіх світах,
А Вежа? Що ж була, та розвалилась,
Лишилась тільки в пам’яті людей,
Як Божий гнів і разом Божа милість,
Щодо безглуздих і нездійснених ідей.
Бува й в житті, щось треба збудувати,
Плануємо, розпочинаєм знову,
Не можемо будівлі ради дати,
Бо не знайшли для неї спільну мову.
Та Богу дякувати, за його тактовність,
Коли в куті глухому хоч кричи,
Коли до відчаю доводить різномовність,
Допомагають перекладачі.
Одразу зрозуміле кожне слово,
І є нагода пересвідчитися знов,
За все на світі наймиліша рідна мова,
Тож зберігайте, як до матері любов.
Є мудрість Божа в справах повсякденних,
Створив він різномовність, як Закон,
Не забувайте про нього в ділах буденних,
І на віки, хай буде славен Вавилон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645646
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.02.2016
автор: Harry Nokkard