Провідники*

Лиш  посередники  вони,
мілкі  ліхтарники  Пітьми,
провідники  хиткого  Мосту,
учителі  низького  зросту.
Ведуть  вони  людське  Життя
у  інший  Світ,  у  заБуття,
де  під  ногами  хижий  Вир,
лише  безодні  чорних  дір
та  ліхтарі,  що  ріжуть  очі
у  мороці  безкраїм  Ночі.
Ілюзій  невагомий  брук
і  частокіл  із  ніг  та  рук…

По  зір  яскравих  камінцях,
немов  у  морі  острівцях,
вони  ступають  через  річку,
що  починається  з  потічка.
Здобуде  хвилю  гомінку  –
стікає  у  Буття  ріку,
де  вічна  музика  лунає,
журою  душу  огортає,
а  навкруги  панує  сум,
і  ми  оглухнули  від  дум.

Монету  срібну  дайте  їм  –
блискуче-сіру,  ніби  дим,
з  металу  ночі  одкровень,
що  бережуть  минулий  день,
в  долоні  шерхлі,  загрубілі.
Лише  вони  єдині  в  силі
угамувати  ту  потребу  –
вогню  віддати  вічну  требу.
На  службі  темній  і  магічній
ліхтарники  існують  вічно,
навчають  досягти  мети  –
ріку  Аїда  перейти,
дадуть  пораду  вам  незвичну,
як  чути  музику  одвічну.

У  тихім  меготі  зірок
іде  у  Всесвіті  урок.
Перед  воротами  Світів,
на  перехресті  двох  Мостів,
у  світлі  нових  зір  холоднім,
де  педагоги  благородні.
В  кінці  такого  переходу
і  ми  відчуємо  Свободу,
адже  Ліхтарник  нагадає,
що  Смерті  взагалі  немає!

17.02.2016

[i]*  За  мотивами  твору  Шона  Маклеха  Патріка  „Посередники“.
[/i]
Посередники

[i]Вони  лише  посередники.  
Провідники  через  хиткий  міст  
До  нової  пригоди,  що  зветься  буттям.  
Через  хиткий  рипучий  дерев’яний  міст  
(А  під  ногами  вир),  
Вони  лише  ліхтарники  
У  цій  нескінченній  ночі,  
Лише  вказують  шлях  помахом  рук  
До  нових  острівців  світла-істини.  
Вони  лише  вчителі,  що  вчать  
Переходити  Темну  Ріку  
Ступаючи  камінцями  зірок,  
Лише  вчать  дослухатися  
До  звуків  одвічної  музики  
(Бо  ми  поглухли  Від  шуму  власних  вигадок).  
Дайте  їм  холодну  блискучу  монетку  
З  долоні  в  долонь  пошерхлу  
Срібну  -  з  металу  ночі  і  одкровень,  
Вони  лише  на  важкій  службі  –  
Своїй  одвічній  і  темній,  
Лише  виконують  требу  вогню  
Цьому  Всесвіту  миготливому  
(Бо  так  має  бути),  
Вони  лише  скажуть  спокійно  
Перед  воротами  нових  світів  
(Нам  -  схвильованим),  
Перед  новими  сонцями  
І  новими  квітами,  
Вони  лише  нагадають  
Маленьку  стару  істину:  
«Ніякої  смерті  немає!
[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645631
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2016
автор: Олександр Мачула