Не знаю я чого живу,
Не знаю сенс свого буття.
Мабуть, я просто полюблю
І відлечу у вир життя.
І пташкою я полечу
У синє небо за далекі гори,
З бистрі ріки і шумні ліси,
За світле сонце і дощі прозорі.
І полечу немов у казку я,
Де квітне сад, хлюпочеться водиця,
Де пахне свіжоскошена трава,
І усміхається до сонечка роса.
Але усе так швидко це скінчилось,
Ніби й ніколи й не було.
Прощалася зі сном навічно,
Й уже збиралася в кіно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645185
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 19.02.2016
автор: Сирота Анастасія