Останній характерник сліпо
Дніпровим схилом прошкував,
Нема в старого дочки, сина,
Ані хлібини скуштувать.
Можливо, діду років двісті,
А може, триста, хтозна це –
У чаклуна катма обійстя,
І дух святий йому отець.
А пам’ятаєш, було время,
Коли вино лилось рікой,
І Січ була немов той кремінь,
Що ворогу за упокой.
Козацька рать долала ляхів,
Злих московитів, татарву.
І хмари миттю відливали
Із неба ясного труну.
Під ворогом горіли трави,
Нишпорив люто буревій,
Тремтів їх дух, Ісусе правий,
Наш прапор гордо майорів.
А в час короткого спочину
Мудрець духовним гуру був.
Та козаки не знали чину,
Для братства він – найліпший друг.
… Схилив дід голову сідую,
І шепотів у смертний час:
– Про Русь святую не забуду,
Ти ж, пам’ятатимеш про нас!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645181
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 19.02.2016
автор: Андрій В Тюрін