Я жила на снігу

Я  жила  на  снігу.  
Я  жила  із  простреленим  серцем.
Ноги  стали  в  стремена
з  не  пройдених  досі  доріг.
Я  не  знаю  навіщо,  
не  знаю,  за  що  мені  все  це.
І  не  знаю:  чому  
мені  Ангел  в  ту  днину  поміг.
Я  живу  на  траві  -
і  лісам  моє  серце  радіє.
Я  купаюсь  у  річках,
а  потім  ходжу  по  морях.
І  я  мріюсь  комусь,  
та  й  сама  я  надіюсь  і  мрію.
Стала  дуже  смілива,  
бо  найжахливіше  –  це  страх.
Я  боролася  з  ним,  
а  потрібно  було  лиш  прийняти.
Зрозуміти,  що  сам  він  
мене  береже,  стереже.
Зважить  кожен  мій  крок,  
допоможе  дорогу  обрати.
А  коли  посміхнеться  
і  скаже:«Не  балуйся  вже!»
Вже  із  ним  не  борюсь  –
приневолю  його  посміхатись.
У  рівняннях  зі  страхом  
найкраще  із  рішень  -  це  сміх.
Я  його  не  боюсь  
і  прошу  лиш  мене  захищати,
А  найбільше  від  мене  –
від  думок  і  згадок  моїх.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644951
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2016
автор: Лілія Батюк-Нечипоренко