Поховала мати сина
У повістці, що прийшла,
Та не йняло серце віри
І надія в нім жила.
Це не може бути, люди !
Син мій тут, серед живих...
Голосила, серце рвала,
Що аж вітер влігся, стих...
Це не може бути правда,
Боже, світе золотий,
Він у мене найдорожчий,
Він такий ще молодий !
Чуло небо, чуло сонце,
Вітер знову не вщухав,-
Знав він правду всю дочиста,
Бідоласі не казав...
Сльози сковували очі,
Але серце билось в такт...
Він живий... Він десь в дорозі...
Він повернеться ! Так- так !
Не підвело тебе серце,
Мати - горлице свята,
Повернувся син з полону !
Хай святиться правда та !
Мамо, сивая голубко,
Зустрічай і сліз не лий !
Був мордований катами...
Зараз тут ! Дивись , живий !
Спаси, Господи, помилуй
Всіх синів, що в бій ідуть,
Жодному хай не вірветься
До родин - щаслива путь !
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644732
Рубрика: Присвячення
дата надходження 17.02.2016
автор: Надія Карплюк-Залєсова