Скоро настане час згортати осінь, немов сувій
Щось у пам’яті зостанеться, щось невідворотно зникне
Не встигнеш навіть вигукнути спогаду Зачекай. Залишись хоча б ненадовго у моїй безнадійній пам’яті
Так часто забуваю моменти…відтінки… Намагаюсь згадати далеке й забуте
Те, що зникає назавжди. Чого не торкнутись рукою
Поміж сосен на берегах скелястих я розпалю багаття і залишусь наодинці із лісом
Я не боюсь цього війська
Спокою ніколи не буває занадто багато
У потрібну мить спокою чаша заповнює прірву між тобою та світом
І пам'ять твоя оживає сліпучими барвами
Пам'ять захоплює тебе у подорож безкінечними лабіринтами
І тоді вже ні миру, ні сну
Жодного компромісу із совістю
Світ над тобою не зглянеться і не помилує за твої помилки
Світові потрібна душа сильна
Міць у характері
Тож чи готові ми ділитись любов’ю, постійно її віддаючи?
Чи готові пробачати за біль пекучий, поступово стираючи з пам’яті лезо образ?
Раптом стільки пригадуєш, що захоплює подих й туманиться зір
Тільки не дозволь спогадам тебе поглинути, рівновагу тримай
Те, що минуло, нехай залишиться у минулому
Нам залишається йти
Бути світлом
Все інше прилине, немов течія
Листопад – Грудень 2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644661
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2016
автор: Demetris