перини тоншають неторканих снігів,
блакитне тіло вдягнене в туман,
ти від зими ще не прокинулась зовсім,
здіймаєсь важко виснажений стан
ласкаві пальці сонячного князя
пірнають в локони, розпалюють вуста,
від струму дотиків спадає сон відразу,
і твоє дихання із пульсом ожива
і ти вже сповнене пролитим світлом плесо,
любов'ю плавиться шовкова глибина,
підперли дах колони - три берези,
по теплім камені оркестр веде весна
до тебе музика іде, немов на сповідь,
щоб в звуках чистих відмолить гріхи
епох... багато сліз...і ти вже повінь,
тобі тісні занадто власні береги
змиваєш кров зеленою водою,
по хвилях трав пливуть вітрила хат,
вертаєш вічно, все нова собою,
і огортаєш чорногірський Арарат
і на вершину ти злтіаєш едельвейсом:
'Поглянь на мене, Сонце, я твоя"
і тріумфуєш над руїнами, воскресла,
моя блакитно-сонячна земля
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644178
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 15.02.2016
автор: Віталій Стецула