Заметілі немає-лишень дощ кропить сонну отаву.
Посірілий бурян вже не топчуть голодні пташки
Я дивлюся в вікно-механічно помішую каву…
А за шклом розплелись ще протоптані з літа стежки.
Ці стежки із далекого часу дитинства
Де душа переповнена співом п’янкої Весни.
Де в ранковій траві хтось посіяв узори з намиста
Хтось ховає в подушку як пророцтва дивнії сни.
Дивлюсь у вікно-чекаю із вирію пташку.
А душа наполегливо просить мене у далекі світи.
Тому до тепер не ховає сніг килимом стежку
Щоб нею до тебе мав змогу нарешті дійти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644161
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2016
автор: nikola148