То був лютий. Земля лютувала.
Про тепло не було і мови.
Мабуть Бога конкретно дістали
Наші вічні з тобою розмови.
Ти казав про будинок в Парижі,
Приплітав там майбутніх діток.
Про садочок і пуделя рижого,
І про спільно проведене літо.
Правда, все це як мрії казкові.
У сімнадцять життя тільки сниться,
Але вір, і можливо не скоро,
Мрія ,наче молитва ,здійсниться.
Тож горімо,коханий, до попелу.
Я не хочу у сорок від паніки.
Краще в двадцять з вогнем і зопалу
Потонути в тобі титаніком.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644147
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 15.02.2016
автор: Юлія Антоняк