Слався, Господи, у задумі безсмертя!
Ти повертаєш зародком зів"ялий лист землі...
Учора грунт ще спав, прийнявши виклик смерті,
а зранку сплін прорвали два паростки нові...
І наче не було ночей у платтях чорних,
над блідо-сірим світом,у предковічнім сні,
і марив неясних, на заході червонім,-
світанки одяглися у ризи вогняні...
Та й терен, що колись здійснити мусив волю
на праведнім Його, улюбленім чолі,
сьогодні злочин змив(злочинець по-неволі),
у талих водах зим гріх світу утопив...
І знято жаль провин, і темні шати знято,
і замість колючок, утоплених в вині,-
біліє Всесвіт мій, і кожному... брат-братом!
Воздаючи Любов, як заповідь, Землі !
12.02.2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644038
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.02.2016
автор: Іванюк Ірина