Розмальовує вітер намисто думок і кохання,
Відокремлює тихо листочки й дрібненький пісок.
Я згубила назавжди своє піввзаємне чекання
Серед неба старого і серед краплинок - зірок.
Може десь і чекаєш мене, виглядаєш в віконце.
Може знову у Боженько просиш хоча би ім'я.
І стуляєш для мене ти щастя в широкій долоньці,
Плаче дощ. І благання відносить кудись течІя.
Не зустрінемось вкотре. Сльозинка сльозу доганяє.
Чи я в Боженьки мало просила хоч стежку знайти?
Хай за мене тебе навіть Янгол цілує й благає.
Я знайду... Я прийду... Бо існують і інші світи!
Посивіють і коси, і ніженьки втомляться старі,
Я в подолі несу тобі мрії, де віра жила.
Ми зустрінемось.. Гратиме вітер і сам Страдіварі.
Лиш би доленька-доля тебе назавжди берегла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643880
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2016
автор: Відочка Вансель