Він йшов,мріючи найти шляхи снів,
і падає,бо реальність тільки добиває.
Не знаючи життя прожитих днів,
Із кожним кроком, собака більше потухає.
Холодний погляд,пустих мрій,
він згадує ті дні які немали болю.
Прогулки вечорами серед ясних зір,
тепер покинули на глобус його долю.
Але біжить, ще з вірою у майбуття,
може комусь моя любов потрібна?
Надія його вірить в почуття,
чистої душі яка є нероздільна.
Немає щастя на землі,і пеклом стала вулиця ,
боротьба за їжу,зубами його тіло роздирають.
Він з щирим поглядом до кожної людини тулиться,
а хижаки плюють в лице й ногами добивають.
Він весь тремтить,падаючи з ніг,
сльози із кров'ю, його долю проливають.
Прощай жорстокий,сірий світ,
закривши очі,полетів до свого раю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643625
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.02.2016
автор: V1TaL1o