Безглузда холодна війна,
Безглузді промови верхівки,
Коли вже немає домівки,
Коли пів країни нема.
Так важко її зупинити,
Братів своїх гідних втрачаєм,
Третину із них зустрічаєм,
Щоб знову піти й кров пролити.
Чи довго так будемо жити?
Чи довго терпіти ще нам,
Дітей довіряти панам,
Які на Голгофу ведуть,
Ще й камінний хрест їм дають!
Посіяли горе кругом...
Заплакані матері
Йдуть в світ, як ті кобзарі,
Вдови і діти за ними
Пекельними, вогняними,
Нескошеними полями.
Й роки уже за роками
Не змити болючої плями,
Що в'їлася вістрям своїм
Всередині серця руїн.
І що їм той орден, та слава,
Безглузда війна все забрала,
Залишила спогади ті,
Які не горять у вогні,
А долю вона розтоптала...
Гідних нащадків забрала,
Найкращих у своєму роді,
Країна плаче, вже відтоді,
Нічим не змити кров святую,
Безцінну кров і молодую.
Війна... Холодна... Безглузда...
Найбільша помилка народу.
Якби ж хто знав, то більше б зроду
Дітей своїх не слали б ви на смерть!
Не вірте проклятим мандатам і на чверть,
Вони це сіють, а ви жнете
І втраченого не вернете.
12.12.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643557
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.02.2016
автор: Юлія Нова